«Вулиця»
З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Літо.
Однією з найрозповсюдженіших розваг молоді в Україні була колись так звана «Вулиця» — своєрідні вечерниці дівчат і хлопців просто неба.
«Вулиця», звичайно, збиралася в певному, заздалегідь призначеному, місці: десь на майдані посеред села, на зеленому лузі над річкою, чи на леваді, — це залежало від місцевих обставин.
Починалася «вулиця» від Великодніх свят і тривала все літо — аж до дня Семена Станника (14-го вересня за новим стилем). До початку польових робіт молодь збиралася щовечора, а коли починалася робота в полі, то тільки в неділю і в святкові дні. Звичайно, «вулиця» відбувалася весело й жваво: з музиками, танцями, а найбільше було пісень. Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця», над селом лунали пісні. «Село весною — це справжнє море української пісні. А вечорами та пісня переходила в стихійну повінь. Довго вночі, до самого ранку, над селом стоїть голосний шум», — так писав Коломийченко про Чернігівщину 1, а насправді так воно було й по всій Україні.
Ввечорі, як уже смеркало, першими на вулицю збиралися дівчата, зачинаючи співати. Співали, звичайно, різних пісень, але були й окремо призначені пісні для «вулиці», як от:
Чом вуленька не широкая?
Чом травонька не зеленая?Як мені зеленою бути,
Коли мене дівчата стопчуть
Жовтими чобітками,
Залізними підківками!Чом вуленька не широкая?
Чом травонька не зеленая?Як мені зеленою бути,
Коли мене молодиці стопчуть
Чорними чобітками,
Залізними підківками!Чом вуленька не широкая?
Чом травонька не зеленая?Як мені зеленою бути,
Коли мене парубки стопчуть
Постолами-постолищами,
Волоками-волочищами! 2
Як бачимо, пісня вихваляє дівчат і молодиць, а з хлопців насміхається, бож ходити в постолах — це був сором, і парубки насправді постолів ніколи не носили.
Інша пісня вулиці вихваляє дівочу красу й насміхається над парубочою:
Дівоча краса на Дунаю прана,
На сонці сушена, на столі качана,
У скриню вложена, на ключик замкнена.
Парубоча краса в баюрі сі прана,
На вітрі сушена, на призьбі качана,
В кабицю вложена, терном пришпилена.
Та не завжди тільки дівчата насміхаються над хлопцями в своїх піснях, буває часом навпаки: величають хлопців як от:
А на чужій вулиці сміття та полова,
А на нашій вулиці челядь чорноброва.
А на нашій вулиці все рівно та рівно,
Вигравали парубки вороними кіньми.
А на чужій вулиці все яри та кручі,
Вигравали чорти куці з вулиці ідучи. 3
Хлопці, звичайно, сходяться на вулицю трохи пізніше дівчат. Наближаючись до вулиці, хлопці співають:
Ой, лугами йдемо,
Берегами йдемо,
Пасуться качата,
Гей, пасуться качата.
Ой, туди ж ми йдемо,
Ой, туди ж ми йдемо,
Де гарні дівчата,
Ой, де гарні дівчата.
Ой, лугами йдемо,
Берегами йдемо,
Пасуться гиндики,
Ой, пасуться гиндики.
Ой, туди ж ми йдемо,
Ой, туди ж ми йдемо,
Де грають музики,
Ой, де грають музики.
Ой, лугами йдемо,
Берегами йдемо,
А там вовки трублять,
Ой, там вовки трублять.
Ой, туди ж ми йдемо,
Ой, туди ж ми йдемо,
Де нас вірно люблять,
Та де нас вірно люблять. 4
Прийшовши на вулицю, хлопці, як правило, не беруть участи в дівочих співах, а стають гуртом збоку і спостерігають дівчат. Але часом, як дівчата їм дуже надокучають своїми глузливими піснями, кидаються в дівочий гурт і ніби хочуть дівчат розігнати, а насправді все це закінчується загальним сміхом, а потім музиками й танцями.
На вулиці ще співають багато пісень, які висловлюють побажання одружитися й бути в парі з учасниками цієї вулиці, називаючи їх за іменами:
Що житечко та пшениченька — один колосочок,
Що Іван та Марія — один голосочок.
Іван заговорить, як дзвін задзвенить,
Марія засміється — Дунай сколихнеться,
Дунай сколихнеться — вода розіллється,
Нехай тому Іванові легенько гикнеться.
Одна з найпопулярніших пісень в Україні, що її співали колись дівчата на вулиці, змальовує журбу дівчини, котра боїться вийти заміж за нелюба. Ця пісня — один з кращих зразків ліричних пісень України:
Ой, на горі та город зряжен,
На городі виноград сажен,
Там Маруся ходила,
з виноградом говорила:
«Винограду, виноградочку,
Прошу тебе на порадочку,
Прошу тебе та не зрадь мене,
Молодую та порадь мене:
Як я піду за нелюба,
То не цвіти, виноград, красно,
Не роди та, виноград, рясно.
А як я піду за милого,
Прошу тебе ісходь рано,
Прошу тебе цвіти красно,
Та й уроди ягідок рясно:
Ви, віточки, посхиляйтеся,
Ви, ягідки, посповняйтеся».
Тут же, «на вулиці», дівчата виводили й хороводи — «кругові» та «ключеві». До кругових належали такі хороводи, в час яких одна з дівчат усередині утвореного товаришками кола зображувала рухами все те, про що вони співали. Після закінчення пісні, дівчина ставала в коло, а на її місце виходила інша. До цього типу належали такі хороводи: «Перепілочка». «Подоляночка», «Король», «Нелюб», «Мак» та інші. Наведемо приклад з хороводу «Перепілочка». Дівчата стають у коло, беруться за руки, повільно рухаються і співають:
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була невеличка.
А в перепілочки та голівка болить;
А в перепілочки та животик болить;
А в перепілочки та ніжка болить;
А в перепілочки та колінце болить...
При слові «болить» дівчина-перепілочка, що стоїть у колі, кривиться й хапається за те місце, що «болить». Коло співає далі:
А в перепілочки та старий чоловік,
Він із торгу іде, батога несе,
Батога несе, бородою трясе.
«Перепілочка» закриває рукавом очі і вдає, що плаче. Хор, нарешті, співає:
А в перепілочки молодий чоловік,
Молодий як іде, черевички несе!
«Перепілочка» весело сміється, стрибає й намагається вирватися з кола. Якщо це їй вдається, то на її місце стає інша дівчина і гра починається спочатку.
«Ключеві» хороводи виводили дівчата довгою лінією — «ключем». До таких хороводів належали «Кривий танець», «Плетениця», «Зелений шум», а такий усім добре відомий хоровід, як «А ми просо сіяли», виконувався двома ключами 5.
Як приклад ключевого хороводу, наведемо хоровод «Вербовая дощечка». Дівчата стають парами в два ряди, переплітають свої
руки й утворюють живий «місток», по якому ходить маленька дівчинка. Такий місток міг тягнутися без кінця, бо та пара, по руках якої дівчинка вже пройшла, переходила наперед і знову підставляла свої руки. Цей хоровід супроводжувався піснею:
А вербовая дощечка, дощечка,
Там ходила Настечка, Настечка,
Та цебром воду носила, носила,
Дібровоньку гасила, гасила.
Кілько у цебрі водиці, водиці,
Тільки дівкам правдиці, правдиці...
Крім пісень, танців і хороводів під час «вулиці», виконувалися ще й інші веселі забави, що їх так багато знала наша молодь.
«Вулиця» в українському селі — це була дуже своєрідна форма традиційної розваги молоді. Там плекалася пошана до народньої пісні, народніх традицій; розвивалися кращі товариські відносини і зароджувалась справжня чиста людська любов.
- - - - - - -
1 Ф. Коломийченко, «Сільські забави в Чернігівщині». «Матеріали до української етнографії», том XVIII, Львів, 1918, стор. 136.
2 М. Грушевський, «Історія української літератури», ч. І, Київ-Львів, 1923, стор. 267.
3 Там само, стор. 268.
4 Записала з уст народу Софія Тобілевич. Нар. їв. та етногр., 4, 1959, стор. 142.
5 Докладніше про хороводи й весняні гри див.: О. Воропай — «Звичаї нашого народу», том І.
Повернутися до змісту:
Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. Літо.
[ нагору ]