Запорожці пишуть листа турецькому султану

Читайте також новинку - Лист українських козаків кремлівському карлику

«Запорожці пишуть листа турецькому султану» (рос. Запорожцы пишут письмо турецкому султану) — відома картина російського та українського художника Іллі Рєпіна, яку він створив в двох екземплярах. Величезне панно (3,58x2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.

Етюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.

Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.

Ілля Рєпін. Запорожці, 1880—1891. Полотно, олія. 100 х 160
Державний Російський музей, Санкт-Петербург

Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі

Сюжет

За легендою, лист було написано в 1676 кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році почав першу серію етюдів.

Тексти обох листів

Султан Мехмед IV — запорозьким козакам

Я, султан и владыка Блистательной Порты, сын Ибрагима I, брат Солнца и Луны, внук и наместник Бога на земле, властелин царств Македонского, Вавилонского, Иерусалимского, Великого и Малого Египта, царь над царями, властитель над властелинами, несравненный рыцарь, никем не победимый воин, владетель древа жизни, неотступный хранитель гроба Иисуса Христа, попечитель самого Бога, надежда и утешитель мусульман, устрашитель и великий защитник христиан, повелеваю вам, запорожские казаки, сдаться мне добровольно и без всякого сопротивления и меня вашими нападениями не заставлять беспокоиться.

Султан турецкий Мехмед IV

Відповідь запорожців Мехмеду IV

Містить ненормативну лексику

Запорізькі козаки турецькому султану!
Ти, султан, чорт турецький, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера секретар! Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб’єш? Чорт висирає, а твоє військо пожирає. Не будеш, сучий ти сину, синів християнських під собою мати. Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою, распройоб твою мати.
Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого та Малого Єгипту свинар, вірменський злодіюка, татарський сагайдак, кам’янецький кат, в усього світу й підсвіту блазень, самого гаспида онук і нашого х..я крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, різницький собака, нехрещений лоб, матір твою вйоб.
От так тобі запорожці висловили, плюгавче. Не будеш ти і свиней християнських пасти. Теперь кінчаємо, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку нас!..

Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко з усім кошем Запорізьким

Історія створення

Рєпін сам на достатньому рівні знав історію українського народу, проте задля створення цієї роботи звернувся до історика Д. І. Яворницького (на картині зобразив його в якості писаря). У листі до В. Стасова Рєпін писав: «...ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства, як козаки».

Попередні замальовки (альбом «Малоросійські типи») здійснював під час подорожі 1880-1881 р. Коли в літературному журналі «Північ» у 1886 році надрукували один з цих ескізів під назвою «Хохол», Рєпін звернувся до гравера В. Мате, аби той передав редактору журналу П. М. Гнедичу, щоб він не змінював написів під його творами на ті, які неправильно відображають назву народу й принижують його національну гідність.

Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалою серією ескізів і підбором моделей. Позувало Рєпіну для картини багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник В. О. Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з’явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї.

Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували, бо на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш доля полотна склалася вдало. Після шумного успіху на декількох виставках в Росії та за кордоном (Чикаґо, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) картину в 1892 році купив за 35 тисяч рублів імператор Олександр III. Картина залишалася у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилася у зібраннях Державного Російського музею.

Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник спробував зробити «історично достовірнішим», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.

Версія, що зберігається у Харківському художньому музеї

Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі

Приклади попередніх експериментів

	Ескіз деревним вугіллям (1878). Третяковська Галерея - Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі
	Ескіз деревним вугіллям (1878). Третяковська Галерея - Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі
	Ескіз деревним вугіллям (1878). Третяковська Галерея - Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі
	Ескіз деревним вугіллям (1878). Приватна колекція - Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі
	Запорожський полковник (1880). 56 x 31 см. Художній музей, м. Суми - Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі
	Запорожець (1884). Олія. 49 x 41,5 см. Музей образотворчих мистецтв, Нижній Тагіл, Росія. - Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі
	Отаман Іван Сірко (1889). Олія. 68,5 x 82 см. Приватна колекція. - Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі

Прототипи персонажів

	Один з вельми колоритних персонажів змальований з художника Івана Францевича Ционглінського, викладача малювальної школи Імператорського Товариства заохочення художеств, активного учасника пітерського творчого об’єднання «Світ мистецтва». За національністю він був поляком, проте, все-таки склав компанію запорожцям.
	Красень з благородними рисами обличчя і цілком інтелігентною усмішкою — онучатий племінник відомого російського композитора М. І. Глінки. Знайшов Рєпин молоду людину в Петербурзі — в ті часи той був камерпажем.
	Високий казарлюга з пов’язкою на голові — це одеський художник Микола Дмитрович Кузнєцов. Жартівник, силач, академік Академії мистетств, професор, керівник класу батального живопису в Академії. За національністю він був греком.
	Беззубий зморщений дідусь з люлькою був замальований Рєпіним з випадкового подорожнього на пристані міста Олександрівська (нині Запоріжжя).
	Типовий бурсак, підстрижений під макітру, і що не встиг ще відростити вуса — художник Порфирій Демьянович Мартинович. Навчався в Академії художеств, володів філігранною графікою, але через хворобу у 25 років був вимушений залишити живопис. Рєпин його в очі ніколи в житті не бачив. А персонажа «Запорожців» він писав не з живого Мартиновича, а з гіпсової маски, знятої з лиця молодого художника. Коли з нього знімали маску, той усміхнувся, і усмішка так і залишилася на масці. Так її Рєпін і змалював.
	Для похмурого козака із смерковим поглядом позував Василь Васильович Тарновський, український коллекціонер і меценат, власник відомого маєтку Качанівка. У Качановці Рєпін змальовував козачу амуніцію (а заразом — і самого Василя Васильовича), якої у Тарновського було дуже багато. Його колекція старовин козацької епохи стала основою колекції Чернігівського історичного музею.
	Образ козака Голоти змальований з кучера Василя Тарновського Никішки. Рєпін, будучи захоплений Никішкиними щербатістю, одноокістю, нетверезістю і смішливістю, встиг його замалювати, коли вони разом з Тарновським переправлялися через Дніпро на поромі.
	Отаман тодішньої кошовий Січі Іван Дмитрович Сірко — одна з центральних фігур картини. Художник довго шукав для нього образ, що був схожим, зупинившись, врешті-решт, на генералові Михайлі Івановичі Драгомірові, тодішньому командувачі військами Київського військового округу, згодом — київському генерал-губернаторі.
	Персонаж, що зображає татарина, малювався, дійсно, із студента-татарина. Але не всі риси обличчя у нього татарські. Прекрасні білі зуби були змальовані художником з черепа козака-запорожця, знайденого на розкопках біля Січі.
	Для товстуна, який повинен був зображати ще одного хрестоматійного персонажа — Тараса Бульбу, — прототипом став професор Петербурзької консерваторії Олександр Іванович Рубець. Не зважаючи на те, що Олександр Іванович жив і працював в Пітері, родом він був із Стародуба, був нащадком польського шляхетського роду.
	Із-за Бульби понуро виглядає худий, високий довговусий козак. Це ще один музикант, соліст Маріїнського театру, Федір Гнатович Стравінський, батько відомого композитора Ігоря Стравінського.
	Власник цієї обширної лисини і триповерхової потилиці — Георгій Петрович Алексєєв. Предводитель дворянства Екатерінославськой губернії, Обер-гофмейстер двору його Величності, кавалер майже всіх російських орденів, почесний громадянин міста Катеринослава, пристрасний нумізмат, автор наукових праць по російській нумізматиці. Побачивши його унікальну потилицю і лисину Рєпін зажеврів бажанням відобразити їх на картині. Проте Алексєєв з обуренням відкинув пропозицію художника позувати йому в такій непривабливій позі. Тут на допомогу Рєпіну прийшов Яворницький. Запросивши Алексєєва подивитися свою колекцію монет, він нишком посадив художника ззаду, і поки довірливий нумізмат милувався колекцією, моторна рука майстра зобразила його в потрібному ракурсі. Георгій Петрович упізнав себе вже в Третьяковці і був дуже ображений на обох, але робити було нічого.
	Напівголий запорізький вояка (заразом і картяр) — це приятель Рєпіна і Яворницького, педагог народної школи, Костянтин Дмитрович Белоновський. Картярем він був лише за сюжетом картини, а зовсім не в житті. Саме тому, що цей персонаж повинен являти собою образ не тільки воїна, але і любителя азартних ігор, він зображений з голим торсом — при серйозній грі козаки знімали сорочки, щоб не ховали карти за пазуху і в рукави.
	Писар — Дмитро Іванович Яворницький. Саме він був головним натхненником і консультантом художника. Саме з експонатів зборів Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї і іншої козацької атрибутики. Перший закінчений ескіз картини Ілля Юхимович подарував саме Дмитру Івановичу. Усмішку, яка відображена на картині, Рєпіну вдалося видавити з Яворницького не відразу. Коли Яворницький приїхав в майстерню художника позувати, він був вельми похмурий. Але у Рєпіна знайшовся журнал з карикатурами, який він підсунув Яворницькому. Той, проглянувши декілька сторінок, заусміхався, і у такому вигляді потрапив в остаточний варіант картини.

Цікавий факт

Зверніть увагу як в тлі над головами козаків художник приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори. Сама картина вважається правдивим історичним документом, адже Рєпін завжди ставився до своїх картин на історичну тематику як до документів, що відображають конкретний, реальний історичний момент.

Літературна версія листа

Класик української літератури, поет-гуморист Степан Руданський в XIX столітті написав поетичну версію переписки запорожців з султаном.

В літо тисяча шістсоте,
В літо теє Боже,
Прийшла грамота Ахмета
В наше Запорожжє:

«Я, султан, син Магомета,
Внук Бога їдного,
Брат Місяця-перекроя
І Сонця самого,

Лицар сильний і могучий,
Краль над королями.
Воєвода всього світу
І цар над царями,

Цар столиці Цареграду
І цар Македону,
Греків, сербів, молдаванів
І цар Вавилону,

Цар Подолі, і Галича,
І славного Криму,
Цар Єгипту, і Ораби,
І цар Русалиму,

Сторож гробу в Русалимі
І вашого Бога…
Християн усіх на світі
Смуток і підмога,—

Кажу вам, усім козакам,
Мені передатись,
А як ні— добра від мене
Вам не сподіватись!»

Того ж літа запорожці
Грамоту читали
І до вражого Ахмета
От що написали:

«Ти, султане, чортів сину,
Люципера брате,
Внуку гаспида самого
І чорте рогатий!

Стравнику ти цареградський,
Пивнику макдонський,
Свине грецька й молдаванська,
Ковалю вавлонський!

Кате сербів і Подолі,
Папуго ти кримська,
Єгипетський ти свинарю,
Сово русалимська!

Ти погана свинячая
Морда, не підмога,
І дурень ти, а не сторож
У нашого Бога.

Не годен ти нас, хрещених,
І десь цілувати,
А не то, щоб Запорожжя
Під собою мати!

Ми землею і водою
Будем воюватись,
І тебе нам, бісів сину,
Нічого боятись!

Так тобі ми відвічаєм,
А року не знаєм,
Бо ми ваших календарів
В Січі не тримаєм.

Місяць наш тепер на небі,
День той самий, що у вас.
За сим словом, вражі турки,
Поцілуйте в ж… нас!»

Текст та малюнки взято з Вікіпедії, вільної енциклопедії - за що їй велика подяка!

Читайте також новинку - Лист українських козаків кремлівському карлику

[ нагору ]